Бій "Гамалійців"

Стенд з інформацією встановлюєтся тимчасово (до облаштування дороги в урочище "Біля Явора") на роздоріжжі в урочищі Гуркало перед с. Грабівкою в Чорному лісі. Дорожні вказівні знаки встановлюються по бетонці через Нову Гуту від центральної траси на Калуш

В кінці жовтня 1944 року в урочищі "Біля Явора", що поблизу Чорного Потічка за 5 км на схід від с. Грабівки, в Чорному Лісі проводився Великий Збір (Нарада) Крайового Проводу ОУН щоб виробити тактику боротьби з новим загарбником. Великою облавою НКВС на світанку 1 листопада було оточено місцевість.

Під час бою загинули:

- троє провідників ОУН – керівники СБ Тимофій Галів «Скалюк» і Мирон Голояд «Влодко»;

- референт пропаганди Крайової Екзекутиви ОУН ЗУЗ Василь Турковський «Павло»;

- курінний «Гамалія» (Іван Гонта) і медсестра «Сніжинка» (Оксана Косило);

- 23 повстанці з сотні «Довбуш» які стояли в охороні та забезпечили відхід Крайового Провідника ОУН «Роберта» (Ярослав Мельник).

4 листопада 1944 року полковник УПА Василь Андрусяк "Різун" із своїм відділом похоронив загиблих.

Про курінь "Довбуш" із «Нарисів історії куреня "Скажені"» Руслана Забілого

« ... У лютому 1944 року Івану Ґонті - "Гамалії" командування доручило сформувати нову сотню в Чорному лісі. Кадри для сотні дав курінь "Різуна". Нова сотня влилася до складу куреня "Скажені" під назвою "Довбуш" (командир сотні - булавний "Гамалія").

Розлючені більшовики не могли пробачити повстанцям того, що вони напали на районний центр Лисець у жовтні 1944 року і 14 жовтня розпочали великі облави на Чорний ліс. Тривали вони п'ять днів. Під час цієї акції розбито щойно сформований на базі сотні "Довбуш" курінь (командир Іван Ґонта - "Гамалія"). Рештки відділу до "Різуна" привів "Пиріг". їх було об'єднано в сотню "Чорні Чорти" й включено до складу "Скажених". ... »

Зі спогадів вістуна "Чубенка" від 30 жовтня 1947 р. 

« ... 14.10.1944 більшовики розпочали проводити великі облави на Чорний Ліс, які тривали п'ять днів. Під час облав ми старалися з ним не зводити боїв тому, що більшовиків було дуже багато в лісі. 21.10.1944 к-р „Гамалія" дістав наказ піти рейдом у Стрийський повіт і під час рейду виконати акцію на район Войнилів, де був більшовицький воєнкомат, НКВД і тюрма з польського костьола, де сиділо наших 80 людей. Саме відбуття акції нам удалося. Під час рейду ми збили одного більшовицького літака. В Чорний Ліс ми повернулися 28.10.1944 р. та затаборували в лісі над с. Грабівкою біля річки Луквички. Це місце мало загальну назву Гуркало. В тому місці ми довго не квартирували, бо більшовики вже 1 листопада розпочали акцію на Чорний Ліс. В таборі разом з нами був провідник „Роберт" зі своїми 60-ма стрільцями. Ще 31.10.1944 вночі к-р „Різун" прислав свого післанця, щоб к-р „Гамалія" негайно вийшов зі свого табору, тому що більшовики готують на ліс велику облаву. К-р „Гамалія" був тієї думки, щоб з табору вийти, тільки провідник „Роберт" не казав виходити. Рано 1 листопада нас оточило в таборі приблизно 5000 більшовиків і ми були змушені прйняти з ними бій, який тривав дві години. Наші втрати були великі, бо впало 28 та було 15 ранених. В бою був убитий к-р „Гамалія", сотенний бунчужний, чотовий „Дністер", ройові „Лоза" й „Дубовий", санітарка „Сніжка", „Хитролис", „Тригуб" (Цоцяк Василь), „Нестор" (Стонога), „Потіха" (Гаргат Федір). Всі ці були з села Іванівка, решти псевдонімів не пригадую собі. ... »

СОТНЯ КОМАНДИРА „ГАМАЛІЇ" ТА „ПИРОГА". // Літопис УПА, том. 19, ст. 66-67

Ось як про ці події згадував ст. віст. „Співак" (31 жовтня 1947)

"... Ми вернулись до с. Грабівки. Другого дня ми таборували в таборах „Гамалії" на Гуркалі (частина Чорного лісу). Звідти я пішов до підстаршинської школи 18.X.1944 p., якої командиром був пор. „Микола". У підстаршинській школі були стрільці з усіх відділів Чорного лісу. 20.X.1944 р. до Чорного лісу повернувся к-р „Хмара" зі своєю сотнею з рейду й затаборував над Луквичкою. Наш табір ви7 шкільний стояв в Луквичках (частина Чорного лісу). 29 жовтня 1944 р. о год. 16-тій більшовицькі стежі перетяли телефонічну лінію, що була получена з таборів к-ра „Різуна" і к-ра „Хмари" до нашого табору й к-ра „Бойка". Від нас вислано стежу перевірити лінію. Та стежа, дійшовши до перетятої лінії, була заскочена більшовиками. Стежа прийняла бій. Їм на поміч надійшов к-р „Хмара". В бою впав один стрілець, а один був тяжко ранений. Ранений стрілець, як я був при його операції, вибираючи кулю ледве прошепотів: „Я знаю, шо я помру. Скажіть мені, кого вбили червоні стежі з підстаршинської школи? Де ( малий запорожець (15-ть літній хлопець, що був на стежі)?" — Раненого відставлено на санітарний пункт. Підстаршинську школу розпустили по відділах. К-р „Різун" зробив збірку відділу і сказав: „Вже два тижні ми щоденно сподівались облави на наш ліс. Нарешті вона починається. Тут головне перехитрити ворога, якого є багато більше, ніж нас. Як повідомляють розвідувальні сітки, то навколо нашого лісу є 2000 сталінської голоти. Прошу вас і наказую вам слухатися своїх зверхників, не переривати зв'язків між собою, а все буде добре. Не смутіться, навіть, якшо довелося б прориватись. Стріляти цільно, пам'ятати, що куля не бочка від оселедців!" — закінчив командир з усмішкою. Вже цілком вечором вислав командир зв'язкового „Крука" до табору к-ра „Гамалії" і пров. „Роберта", щоб вони перейшли до нас. Повернувшись, зв'язковий привіз відповідь, що вони йти не думають. Першого листопада 1944 року відділи сот. „Прута", сот. „Хмари", сот. „Бойка", під командуванням к-ра „Різуна" перейшли в Сухі Ліщини (відтинок Чорного лісу). Там перележали цілий день в обороннім перстені, тільки слухали шуму кулеметів, розрив стрілен мінометів, артилерії й бомб, що їх скидали літаки. Вночі ми перейшли у відтинок лісу Луквичка, Зелені Кирнички. Днем перейшли ворожі лави, на віддалі 5-ть метрів один від одного, перешукали ліс. В Зелених Кирничках ми зустрінули стрільців з відділу „Гамалії". Вони оповідали про оточення їхнього табору, як вони прорвались і бились. Хто впав, вони не знали. 3 листопада 1944 р. до нас приєднався сот. „Пиріг" з рештою відділу к-ра „Гамалії". Він повідомив, що впало 27-ім жертв, між ними й сам к-р „Гамалія", чот. „Дністер", рой. „Лоза", рой. „Дубовий", медсестра „Сніжка", бунчужний, — решта стрільці (псевдонімів не знаю). ... "

В РЯДАХ „ПІДКАРПАТСЬКОГО" КУРЕНЯ. // ЛІТОПИС УПА, том 19, ст. 79-80

20 травня 1990 року Гаргат Василь Федорович (1926 р. н., стрілець-розвідник сотні "Гамалії", псевдо «Одчайдух») віднайшов місце захоронення, а 13 жовтня 1990 року здійснено перезахоронення на цвинтарі с. Грабівка.

Із книги Гаргата Василя «Повернення до Чорного лісу» (Частина V)

« І ось у неділю 20 травня 1990 року ми з друзями поїхали до Грабівки. Біля церкви стояв чоловік, на одежі якого був синьо-жовтий значок, а під ним – хрестик. Я подумав, що цей чоловік допоможе нам віднайти місце бою 1 листопада 1944 року. Ми розговорилися й одразу порозумілися. Чоловік пішов до церкви і взяв із собою ще двох хлопців.

 Ми мовчки йшли лісом, спинилися над Луквицею. Десь тут уранці 1 листопада 1944 року лежала застава чоти Криги куреня Гамалії, вичікуючи сподіваного ворога, який за даними розвідки міг напасти на табір. Перейшовши ярок, місцеві зупинилися: «Тут був табір Гамалії!» Я уважно оглянув місцевість, до болю напружуючи пам’ять, але пригадати хоча б щось, що могло засвідчити, що тут міг бути табір - не зміг.

Питаю: «Чому вважаєте, що це місце табору Гамалії?». «Бо ми тут після бою збирали патрони та зброю», – відповідають. Але я пам’ятав, що табір був не внизу, а на березі, а могилу ми замаскували там, де починався якийсь ярок. Треба його шукати.

 Коли чую голос свого друга Петра Шаламая з лісу: «Василю, а ходи-но сюди». Вибравшись з яру, ми побачили ледь помітну впадину, на якій стояв Петро і запитував: «А чи не тут могила?». І справді, в гущавині десь на 15-20 метрів на північ я знайшов ярок, який запам’ятав як орієнтир.

 Прогрібши суху хвою, я запалив дві свічки на краю впадинки. Хтось із друзів зробив маленького хрестика і ввіткнув поряд зі свічками, а потім на ялинці вирізав тризуб.

«Прости мені, Федю. Я покликав тебе у Чорний ліс, а доля насміялася наді мною, і я не лежу тут, поруч із тобою», – шептав я, а лють роздирала мої груди. З цим болем у душі залишав я ті місця, политі кров’ю гамаліївців.

 Наступного дня почалися розкопки могили гамаліївців. Робили їх молоді патріоти з Грабівки. Пізно вночі з 21 на 22 травня до мене, на квартиру подзвонив один із наших друзів і сказав, що хлопці натрапили на череп і що поряд є ще останки.

Я поїхав до Грабівки. На місці вирішили копати далі, робити схему розкопок, останки і все, що знайдено при них, складати у целофанові мішки і нумерувати, місце тимчасового зберігання останків тримати у таємниці. 

 Протягом двох днів могила була розкопана, останки заховані в лісі, а згодом перевезені до Грабівки. Перепоховати їх ми вирішили до 46-ї річниці того бою. А п’ятимісячний термін між розкопкою могили і перепохованням використали для пошуку свідків, які б могли назвати прізвища цих героїв. Завдання було не з легких. У могилі був знайдений 21 скелет. Хоча я пам’ятав, що 5 листопада 1944 року ми хоронили 24-х героїв. Правда, дехто стверджував, що 22-х.

 Тому я їздив селами Майданом, Боднаревом, Копанками, Завоєм, Грабівкою, Глибоким, Ямницею, Єзуполем та іншими, шукаючи колишніх стрільців. Після тривалих розшуків вдалося знайти кілька фотографій полеглих і скласти такий мартиролог:

1. Курінний командир «Гамалія» – ҐОНТА Іван Йосипович, нар. 1913 р. в с. Зборі Капуського р-ну.

2. Харчовий куреня Гамалії «Журба» – КЛЮБА Олекса Олексійович, нар. 1920 р. в с. Ямниці (тепер Тисменицького р-ну).

3. Стрілець-кухар «Потіха» – ГАРГАТ Федір Федорович, нар. 1914 р. в с. Іваниківці Богородчанського р-ну.

4. Стрілець (псевдо невідоме) – ДОЦЯК Іван Михайлович, нар. 1920 р. в с. Іваниківці Богородчанського р-ну.

5. Стрілець (мав золотий зуб) «Соловей» – ШУЛЯР Василь Михайлович, нар. 1925 р. в с. Майдані Тисменицького р-ну.

6. Стрілець (псевдо невідоме) — ШУЛЯР Іван Петрович, нар. 1920 р. в с. Майдані Тисменицького р-ну.

7.Стрілець (псевдо невідоме) – ЛІЩИНСЬКИЙ Василь Миколайович, нар. 1925 р. в с. Боднареві Калуського р-ну.

8. Стрілець (псевдо невідоме) – ВІРСТЮК Михайло Антонович, нар. 1927 р. в с. Боднареві Калуського р-ну.

9. Стрілець («Тригуб») – ДОЦЯК Василь Іванович, нар. 1923 р. в с. Іваниківці Богородчанського р-ну.

10. Стрілець «Нестор» – СТОНОГА Василь Миколайович, нар. 1926 р. в с. Іваниківці Богородчанського р-ну.

11. Чотовий «Дністер» – СЕРЕДЮК Юрко Степанович, нар. в с. Глибокому Богородчанського р-ну.

12. Ройовий «Дубовий» – ЛЕІІІКО Федір Дмитрович, нар. 1922 р. в с. Глибокому Богородчанського р-ну.

13. Ройовий «Лоза».

14. Стрілець «Хитролис».

15. Медсестра куреня Гамалії «Сніжинка» – КОСИЛО Оксана Юрківна, нар. 1923 р. в с. Бережниці Калуського р-ну.

16. Харчовий сотні Пирога «Граб» – ЛЕШКО Олекса, нар. 1916 р. в с. Глибокому Богородчанського р-ну.

17. Провідник «Скалюк» – ГАЛІВ Тимко.

18. Провідник «Павло» – ТУРКОВСЬКИЙ Василь.

19. Провідник «Чорнобіль» – ГОЛОЯД Мирон. 

Меморіалізація

Літом 2014 року мешканець села Грабівка п. Ярослав Іванців (учасник перезахоронення Гамалійців на старому цвинтарі в Грабівці у жовтні 1990 р.) показав місце де в листопаді 1944 року його мама _______________ (_____ р. н.), яка приносила харчі повстанцям, востаннє бачила залишки двох спалених військових колиб, а біля потічка на землі  вишивану сорочку Оксани Косило «Сніжинки». 

Під час пошукової експедиції літом 2014 року при допомозі працівника лісництва Зеновія Оби складено схему можливого розташування тимчасового табору спорудженого для проведення Великого Збору Крайового Проводу ОУН в жовтні 1944 р., а також хреста на місці захоронення "Різуном" загиблих повстанців розташованих за 100 метрів на північ від лісової дороги Гринівка-Грабівка (2 км від бункерів радіолокаційних станцій прямо по дорозі через 2 квартали біля потічка «Гуркало»).

Іван Доцяк